Гудіння паромів у далині.
Завивання вітру.
Гудіння паромів у далині.
Чути багато гудків паромів різної висоти. Але всі вони далеко. Ти стоїш
на березі моря. Січе дрібненький, колючий дощ. Вітер приносить його з
моря, перемішує з піщинками й жбурляє тобі це в лице. Море штормить, і
його брудні хвилі раз по раз змочують і без того сірий пісок. Небо
розмальоване всіма кольорами веселки, за умови, що сіро-чорна веселка
існує взагалі. На горизонті – суцільна темрява. Дощ боляче січе по
шкірі. Тобі зимно, ти береш мене за руку. Десь на периферії зору
шниряють підозрілі типчики в чорних кашемірових пальтах з піднятими
комірцями, в кашкетах –чорних, як небо.
Я боюсь їх теж – не менше, ніж ти.
У море веде дерев’яний пірс, збитий із білих дошок. Пірс вкритий
болотяними латками, що відліпилися від підошв сотень людей. Пірс густо
загаджений чорними чайками.
Чайки літають над паромами й баржами, жалібно скиглячи про порятунок.
Вони виглядають за чимось смачненьким. Часом один із птахів не витримує
голоду й наважується пірнути в чорну, масну юху моря. Такі більше не
випірнають. Тонка нафтяна плівка миттю обволікує пір’я, і вони
перетворюються на безпорадні ганчірки, які море по кількох днях викине
на берег.
Море, що б’ється об сваї пірса, залишає на стовпах смердюче шумовиння.
Якщо Венера й справді народилася саме з такої піни, то залишається
тільки поспівчувати бідоласі. Нечистотні хвилі викидують на мокрий
берег слизькі бурі патички глибоководних водоростей, або ж просякнуті
райдужною бензинововою плівкою трупики чорних чайок.
Гудіння паромів.
Запах йоду.
Скімління чайок.
Під найбільшою купою гнилих водоростей, нанесених припливом, сидить
хлопчик – років так шести-семи, не більше. Він бавиться здохлою чайкою,
зовсім не відчуваючи нудотного запаху гниття, солярки та йоду, що
міазмує з її тільця. Хлопчик одягнутий у лахміття, він дуже брудний. На
ньому розхристана темно-синя сорочка, така зашурґана й засмальцьована,
що виграє дешевим блиском жиру. Штанці настільки куці, що дістають
малому заледве до середини гомілок. Штани коричневі й зашкарубі-лі від
бруду. Матня зяє брудним коричневим ротом, у горлянці якого жовтілють
несвіжі труси. На місці видертих ґудзиків залишилися чорні нитки, що
висять, як чутливі вусики тарганів, заштивнілі від бруду й солі.
Хлопчику байдуже. Він уже так звик до своїх штанів, що навіть брак
запинок на матні він розцінює як належне. Волосся у хлопчика збилось у
масні блискучі пасма, в які набилися дрібні піщинки.
Хлопчик підводить очі від мертвої, просяклої морем чайки і прискіпливо
дивиться на матросів, що стоять на пірсі. Їх троє. Вони стоять,
невимушено витягнувши ноги, курять найдешевші цигарки без фільтра і
брудно лаються, спльтовуючи густі харчки у море.
Гудіння паромів.
Скімління чайок.
Туман, що насувається.
Дощ січе їх так само, як і нас із тобою, але вони – люди бувалі. Вони
звикли, давно звикли до холодного сирого вітру з моря, до безперервного
ґалдіння чайок і всеохоплюючого туману довкола.
Матроси у віці. Вони сиві. Одягнуті в засмальцьовані, латані у кілька
шарів штани і смугасті, синьо-білі тільняшки. З-під тільняшки в одного,
десь посередині грудної клітки, вибивається кучеряве волосся кольору
“сіль з перцем”. Цей Матрос, як його другани, взутий у мілкі, але важкі
від всотаної вологи й солі черевики. Язик лівого черевика в нього
неправильно перекручений, а в дірках для шнурівок видно бліду шкіру
ступні й пролізле, таке ж сиве волосся. Ноги його взагалі дуже волохаті
й вкриті частими пролисинами – пролисини безпомилково вказують місця
колишніх шрамів. Шрами – це хронологія далеких виправ, п’яних буднів і
нерівних сутичок. Їх багато, і вони різні: від затягнутого на нозі
троса, від вістря гарпуна, від якірного ланцюга. Крім того, у Матроса є
V-видна близна десь на рівні серця. Але Матрос ніколи, навіть будучи
зарубаним у дим, не розповідає про його походження, хоч і відомо:
хвалитися шрамами у матросів – перша справа.
Матрос оцінююче поглядує на малого, що розважає себе липким пір’ям
чайки. Ти зауважуєш, що босі ступні малого від постійного контакту з
водою у глибині плоті стали синюшно-фіолетовими. Верхні шари шкіри
зробилися сірими, рихлими і побралися грубими зморшками.
Гудіння паромів.
Колючий дощ січе по обличчю.
Скімління чайок.
Матрос думає, чи можна було б у малого купити Час. Купити... або просто
взяти. Матрос скуповує час, кажеш ти. Матрос живе завтра, наступного
тижня, наступного місяця. Він випереджує часовий потік, ніяк не маючи
змоги сповільнити себе й синхронізуватися зі світовим потоком. Люди, в
яких він скуповує час, починають жити вчора, позвачора, минулого тижня
і т.д. – в залежності від проданої порції Часу.
Матрос хижо посміхається. Ти кажеш, у нього немає верхнього лівого ікла
– зуб вибили під час бійки у портовій таверні. У Матроса ніс алкоголіка
– пористий, набряклий, вкритий сіточкою тріслих капілярів.
Його губи розтягуються у вишкірі. Вони сохнуть на соленому вітрі. При посмішці вони кожен раз тріскають до крові.
Гудіння паромів.
Скімління чайок.
Колючі удари дощу.
Всеогортаючий туман.
